Фанар легалізував свої дії по Україні, відновивши в сані Денисенка

Про прийняття патріархом Варфоломієм «апеляції» від Філарета Денисенка

«Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого». (Мф. 5:37)

Продовжуючи тему про дії Константинопольського патріарха Варфоломія по відношенню до української церковної проблематики, хотів би звернути увагу на один особливий факт, який залишився поза увагою. Йдеться про прийняття патріархом Варфоломієм «апеляції» від колишнього митрополита Київського Філарета Денисенка.

Отже, для чого патріарху Варфоломію потрібно було розглянути апеляцію Філарета? Хоча за роки після вчинення розколу Денисенко неодноразово звертався з подібним «позовом» до глави Константинопольської Церкви, тодішні його апелювання не були цікавими, оскільки у цьому не було потреби. Тепер же, очевидно, що на Фанарі апеляцію Філарета використали для того, аби якимось чином легалізувати свої дії по Україні.

Відновивши в сані Денисенка, попри цілковиту заборону на це канонічного права Церкви, Варфоломій провів своєрідну легалізацію усієї хіротонісальної лінії тієї частини ПЦУ, яка має своє походження від колишньої УПЦ КП. В числі цих осіб, як відомо, і нинішній очільник ПЦУ — Епіфаній Думенко.

Тільки ось, що у всій цій справі залишилось поза увагою. Філарет, шукаючи захисту в усіх без винятку предстоятелів Помісних Церков (в т.ч. — у патріарха Варфоломія) у 90-х роках, писав: «Я не вважаю себе винним у пред’явлених мені заочних обвинуваченнях на Харківському і Московському соборах, і тому не можу визнати справедливим Судове діяння Архієрейського собору Руської Православної Церкви від 11 червня 1992 року. Звертаючись до Вашої Святості, смиренно прошу Вашого канонічного захисту мого архієрейського достоїнства і відновлення справедливості…».

Знаєте, що відповів патріарх Варфоломій? А нічого! Точніше, він то відповів, от тільки не Філарету. У листі, який патріарх Константинопольський надіслав нині покійному митрополиту Київському і всієї України Володимиру (Сабодану), було написано наступне: «У відповідь на телеграму і лист Вашого Блаженства з приводу проблеми, яка виникла у Вашій Святішій Сестрі – Руській Православній Церкві, що привела Її Священний Синод за відомими йому причинами до зняття донедавна почесного члена Синоду митрополита Київського Філарета, ми бажаємо по-братньому повідомити Вашій любові, що наша Свята Вселенська Христова Церква, визнаючи повноту виняткової з цього питання компетенції Вашої Святішої Руської Церкви, приймає синодальне рішення про вище сказане.»

Приймає. Синодальне. Рішення. Приймає! Не «поміркуємо» чи «треба порадитись» чи «скажемо Вам через 28 років», а саме – «ПРИЙМАЄ». Звідси виникає риторичне запитання — а що змінилось з тих пір? З іншого боку – немає нічого дивного, оскільки, як бачимо, точка зору, нажаль, визначається не канонами, про які греки так часто згадують, а лише особистими амбіціями і дріб’язковим бажанням помсти за невдалу спробу самореалізації на Всеправославній арені.